top of page
Фото автораFUTURE

РОЗДУМИ НА РОЗСТАНЯХ

Оновлено: 28 лист. 2020 р.




Те, що сьогодні у світі справи просуваються не так, як треба, звучить уже, вочевидь, як банальна істина. Тим більше, багатьом давно вже стало цілком зрозуміло, що застосування звичних екстраполяцій, якими більшість учених, на жаль, якраз тільки й володіє, неминуче мусить привести до глобальної катастрофи. Однак при наявності, здавалося б, цілої низки авторитетних міжнародних інститутів і навіть деяких непогано підгодовуваних "з-за горба" фондів, що спеціалізуються здебільшого у господарському чи навіть, скажімо, hightech-прогнозуванні, реальних спроб якоїсь альтернативної оцінки, яка враховувала б усі ймовірні переходи кількісних змін у якісні, поки що на практиці не існує. Хоча, далебі, варто було б таки спробувати всебічно проаналізувати небезпечну ситуацію ще до того, як вона досягне свого апогею...

До речі, останнім часом в середовищі інтелектуально просунутої молоді з'явилася свіжа й доволі модна течія з вишукано-претенціозною назвою «трансгуманізм». Причому запропоновані його західними ідеологами мажорні техно-прогнози починають, як не дивно, користуватися у багатьох наших читачів дедалі більшою популярністю. Невже ними таки й справді знайдено нарешті ту саму вельмижадану рятівну стебелинку? Що ж, як-то кажуть, поживемо – побачимо... Ну а наразі, мабуть-таки, поготів цікаво було б почути роздуми на цю воістину животрепетну тему завідувачки кафедри філософії та біоетики Одеського національного медуніверситету проф. Світлани Пустовіт.


- Не секрет, що переважна більшість населення Землі не має достатнього рівня наукових знань і відповідних світоглядних установок щодо вектору подальшої еволюції суспільства. Поведінка ж окремо взятих індивідів, які не мають чітких світоглядних та моральних орієнтирів, є важкопередбачуваною і досить податливою щодо зовнішніх провокативних впливів. Причому конкретні прояви цього стали в Україні останнім часом очевидними: зокрема, тут маються на увазі відомі всім випадки суцільної дикунської агресії, супроводжуваної некерованими діями окремих громадян, які просто-напросто не розуміють, що довкола них відбувається і яку саме роль вони відіграють у цій чужій і дуже небезпечній для себе п’єсі.

Окрім того, новітня потужна хвиля біо-психо-інформаційних технологій виводить нині cпоконвічний і розмірений, як нам раніше здавалася, процес пізнання навколишньої живої природи на якісно іншій, незвіданий досі виток. І мова тут іде не тільки про таємничий феномен людської психіки, але й про соціально-культурні ба навіть світоглядні аспекти загальноземного буття. А відтак проблема масового маніпулювання індивідуальною і колективною свідомістю (водночас із спробами докорінного перетворення людського організму) набуває дедалі більшої актуальності. Звідки вже волею-неволею напрошується висновок, що задля правильного осмисленого вибору своїх подальших еволюційних шляхів ми з вами, перебуваючи на передньому рубежі вітчизняної науки, маємо спиратися лише на достовірний інтелектуальний продукт, вироблений суто природничою суспільною практикою. Принаймні, якщо дійсно-таки прагнутимемо до торжества істини і справедливості.

- Але ж, з іншого боку, дехто вважає, що сучасний біо-нано-робото-бум це, скоріше, навпаки - причина прийдешнього антропологічного колапсу...

- І мають при цьому цілковиту рацію! Адже увесь цей шквал проривних технологій , підкріплених певним набором інформаційних засобів, формул, схем, інструментів, необхідних для успішного ведення справ в тій чи іншій сфері діяльності, створюють можливість безпосереднього вторгнення у людську психіку (не кажучи вже про пряму генетичну загрозу!). Окрім того, сам факт плинності нашого єства спонукає деяких сучасних філософів розглядати останнє як своєрідне підсобне знаряддя для різноманітних мистецьких, біоконструкторських чи навіть безоглядних хакерських проектів. Ну й, нарешті, що стосується земної будущини, то вона здебільшого усвідомлюється цими «скороспеченими оракулами» у вигляді постлюдської суто технарської цивілізації (хоч, правда, на їхню думку, це ще не пресловутий апокаліпсис, а радше, якісно новий спіральний виток на шляху еволюційного розвитку).

- Але повернемося, тим часом, до початку нашої розмови. Хто саме нині переважно сповідує трансгуманістичні ідеї?

- До числа світових кумирів в цій галузі можна віднести іранця Есфандіарі (який вважається засновником цієї течії), американських винахідників Кіма Е. Дрекслера та Реймонда Курцвейла, австрійця Ганса Моравека, шведських футурологів Андерса Сандберга та Ніка Бострома, а також у певній мірі - й українського емігранта (колишнього, до речі, киянина) Олександра Болонкіна. Вони пропонують всіляко підтримувати розробки новітніх нано-біо-інформо-технологій, і причому головним чином - у плані створення штучного інтелекту (маючи на увазі в тому числі й завантаження людської свідомості в комп’ютерну пам’ять).

Однак не менш актуальним зараз є критичне ставлення до трансгуманізму, нотки якого часто-густо можна простежити у гучних відкритих виступах велезнаного американського філософа Френсіса Фукуями; а з-поміж вітчизняних науковців – у публікаціях директора Інституту наукового прогнозування Еміра Ашурського та колишнього директора Інституту людини при РАН Бориса Юдіна.

- Світлано Віталіївно, то чи згодні ви з тим, що трансгуманізм як течія (чи соціокультурний феномен) поступово на наших очах перетворюється з мажорної по-дитячому наївної утопії у близьку до дійсності мінорну антиутопію?

- Дійсно: всіх тверезомислячих людей, вочевидь, цікавить, чому ж сьогодні настало таке розчарування його нібито, на перший погляд, прогресивними ідеями? Зокрема, я вважаю, що занепад моралі зараз, на жаль, виходить вже майже «на фінішну пряму». І цю проблему неможливо вирішити раціональним чином - за допомогою штучного інтелекту чи тих же таки нано-роботів. Наприклад, докорінно змінюється проблема взаємостосунків добра і зла, а саме - подібно до картини, описаної свого часу Ж. Бодріяром в його базовій праці «Символічний обмін і смерть», в сьогоднішньому суспільстві теж спостерігається порушення символічного обміну добра та зла. Все, що зосталося нашим втомленим від суєт і марнот громадянам, це хіба «постійне вмирання», тобто зло тут виступає в якості зовнішньої причини, котра заважає їхньому щастю та підриває людське здоров’я. Іншими словами, зло сьогодні вже майже усіма сприймається як результат неправильного суспільного устрою, безсовісних управлінців чи навіть самих державних керманичів, а зовсім не як наслідок власного гріха чи, скажімо, хибного, але цілком свідомо зробленого вибору. Ну й, крім того, переважна більшість щирих переживань та почуттів поступово переноситься вже у віртуальний світ, себто майже відірвану від реалій підступну й добряче засмоктуючу інтернет-багнюку.

І ще одне важливе зауваження: зараз поступово на місце «людини зметикованої» приходить уже «людина інформована». Тобто, простіше кажучи, чим більше той чи інший індивід у чомусь поінформований, тим менше в нього залишається стимулів про щось самостійно мислити. В результаті ж сучасна людина в курсі майже геть усього на світі, але нічогісінько не знає достеменно: адже, хоча їй і доводиться оперувати з невпинно зростаючими масивами образів і цифрових даних, але ж насправді, між тим, вона розуміється в них все менше й менше.

- Яким же чином ці вибухово-еволюційні зрушення розгортатимуться на практиці?

- Наведу задля прикладу один із вельми типових сценаріїв (авторство якого безпосередньо належить згаданому вже тут Р. Курцвейлові). Отже, буквально за рік-два потужність суперкомп’ютерів зрівняється, по суті, з потужністю людського мозку. А до 2030 року вони взагалі навчаться без усіляких проблем проходити так званий тест Т’юринга, довівши тим самим наявність у них розуму у звичному сенсі цього слова. Незабаром потому комп’ютери вже й зовсім перестануть існувати як звичні для нас відокремлені об’єкти, прийнявши нетрадиційну портативну форму, тобто вбудовуватимуться в одяг чи якісь інші предмети повсякденного побуту.

Окрім того, починаючи вже з наступного десятиліття почне активно використовуватися різноманітна нанотехніка. Зокрема, спеціальні мініатюрні роботи стануть підживлювати окремі клітини, видаляючи заодно з організму й різний шкідливий послід. У 30‒і роки лікарі у разі потреби вставлятимуть вже нейрочипи прямо у мозок, здійснюючи таким шляхом введення чи виведення необхідних для пацієнта сигналів безпосередньо із самісінької сірої речовини. А значить, поняття віртуальної реальності стане включати в себе не тільки зір і слух, але й усі органи почуття. Що призведе до ефекту «повного занурення», коли для виходу з реальності (чи, скажімо, для перенесення в іншу точку простору) не знадобиться вже застосовувати жодних додаткових пристроїв.

Далі – більше… У 40‒і роки людське тіло зможе взагалі, вочевидь, приймати будь‒яку форму за дизайнерським бажанням самого замовника. А переважну більшість внутрішніх органів буде замінено на штучне кібер-обладнання суттєво кращої якості. І як цілком закономірний наслідок – уже у 2045 році вся наша планета почне перетворюватися в суцільний гігантський комп’ютер, причому із часом цей процес пошириться на більшість видимого Всесвіту.

- Модифіковане тіло з можливістю докорінної перебудови за власною забаганкою, прокачаний мозок з абсолютною пам’яттю… То ж чи залишиться взагалі місце для душі й людяності?

- Ой, навряд чи… Взяти навіть окреме явище. Вираз «час лікує» говорить про те, що пам’ять ставить завісу над важкими спогадами, притуплює сприйняття давно минулих днів. Людині ж майбутнього з її здатністю пам’ятати все, миттєво відтворюючи при цьому у думках будь‒яку подію ‒ чи не буде моторошно залишитися тет-а-тет з усіма своїми переживаннями? Знову й знову зустрічатися з низкою до болю знайомих облич, не забуваючи нічого?.. Або ж ‒ якщо буде можливо перебудовувати тіла на свій розсуд ‒ як зміниться психологія людства? Адже зараз навіть нова зачіска або фізична рана можуть змінити людську психіку, що ж буде тоді, коли особа зможе змінити себе цілком? Чи впорається сама із собою?!

Хоча, відверто кажучи, трансгуманізм у цілому залишає без відповіді ще й безліч інших наріжних проблем. Зокрема, виходячи із закону Мура, технологічна міць подвоюється кожні півтора року. Запитується: і де ж розумово осяжна межа цьому?! А крім того, чи зможе людина відмовитись від імплантантів, що поліпшують її природу?

Наближається прихід нанотехнологій, коли можливим уже стане майже все. Крім того, навряд чи виникнуть якісь труднощі і з перебудовою людського тіла для якісного збільшення природних здібностей чи, скажімо, із забезпеченням організму енергією - незалежно навіть від того, вживалося що-небудь в їжу чи ні. Різноманітні нейроінтерфейси й імплантанти, розроблені вже сьогодні, будуть значно вдосконалені, отож їхня біологічна сумісність з нервовими тканинами стане ще більш якісною. Ось коли зрештою настане час найсправжнісінької віртуальної реальності і повноцінної взаємодії з комп’ютерами! Та все ж, чи будемо ми готові до найголовнішого в історії переходу у стадію постлюдства й чи залишимося добрими слухняними гуманними істотами, на яких покладена вища надія планети і місія самого Творця? Або ж розпадемося на два ворогуючих табори ‒ людей і надлюдей!.. Чи це і є нова ступінь планетарної еволюції ‒ в образі Надлюдини, за якою так (пригадаймо!) сумував Ніцше - як, власне, і решта філософів, що мріяли про довге й щасливе буття? Адже хіба ж таки не очевидно, що людина живе лише дещицю з належного їй терміну? Коли вона тільки знаходить свою думку і навчається мислити, коли мозок починає політ, тіло вже хиріє, і в якихось 70 років не здатне виконувати роль повноцінного вмістилища для мозку й душі.

Хоча, з іншого боку, тут же одразу виникає інше цілком логічне запитання : кого ж саме наділяти безсмертям? Чи просто залишити це у компетенції його величності природного відбору?.. Наразі всі ці питання видаються нам риторичними, але ж коли-не-коли їх таки неодмінно доведеться вирішувати!

- А як особисто ви оцінюєте загрозу принципової жорстокої конфронтації у майбутньому суспільстві між постлюдьми та їхніми земними попередниками - найзвичайнісінькими Homines Sapientis? І чим вона, на вашу думку, може закінчитися?

- Навряд чи тут обов’язково бути любомудром, аби спрогнозувати ймовірний хід подій!.. Адже цілком зрозуміло, що ні еволюції, ні ноосфері, ані, тим більше, суворому «нордичному» космосу зовсім не потрібні наші занадто субтильні й недолугі Homines Sapientis, які швидко стомлюються, повністю залежать від довкілля, третину відведеного їм життя проводять уві сні, а мислять за вселенськими мірками украй повільно. Тим паче, що за допомогою згаданих уже вище нанотехнологій можна буде зміцнити не лише звичну для всіх «сому», але й суттєво підсилити й сам навіть «дух»! А постійний зв’язок із всеосяжними ГРІД-мережами дозволить закачувати інформацію одразу ж у мозок, нехтуючи банальною щоденною муштрою й заучуваннями. Що ж до віддаленіших перспектив, то там уже, судячи з усього, знайдеться можливість навіть для напівфантастичного, здавалося б, перебазування власного «Я» в інше тіло - навмисне для цього вирощене чи, скажімо, клоноване.

- Якою ж тоді вам вбачається роль філософії в її нестримному потязі до істини (а відтак і до жаданих обріїв щастя)?

- На жаль, сьогодні. в умовах шалених соціальних потрясінь і воєн та й деякої навіть кризи діючої влади, найдревніша наша «цариця наук» вимушена тимчасово перейматися дещо іншим, а саме - духовним осмисленням теперішніх реалій. Тобто, користуючись висловом відомого грузинського філософа Мераба Мамардашвілі, для вітчизняних філософів настав час трагічних веселощів. Я маю тут на увазі, що наша професійна спільнота являє собою поки ще сукупність розрізнених особистостей. І лише дійшовши до відчаю у з'ясуванні причини й сенсу своїх дій, а відтак сповна очистившись у цьому чуттєво-емоційному вирі, вона зрештою матиме-таки право стати бадьорою й веселою (чи то пак навіть трагічно-веселою). Причому «веселість» філософії у даному контексті означає її незламний оптимізм щодо суб'єкта - з його твердою націленістю на власні духовні пошуки й зусилля (навіть попри будь-які підкинуті кимось сумнівні ноу-хау чи псевдо-технології). Адже людство завше шукатиме сенс свого життя, дедалі поглиблюючись у пізнанні навколишнього світу та засобах самовдосконалення. Але при цьому воно все одно залишатиметься у попередніх своїх біологічних рамках, являючи зовні собою живу й доволі вразливу планетарну суперістоту, якій, до речі, так само будуть притаманні відчуття болю й сорому, ненависті й любові, урочистих піднесень та розчарувань... Принаймні, це моя принципова тверда позиція, якої я наразі непорушно дотримуюся!



Опубліковано в журналах «Світогляд» №3 - 2014 та «Наука і суспільство» №4 - 2014р.

8 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page